Черкаський центр зайнятості

Черкаський обласний центр зайнятості

Асоціації міст України

Насильство в сім’ї – це одна з найбільш поширених у світі форм порушення прав людини

Проблема сімейного насильства надзвичайно важлива передусім тому, що сім’я є основою суспільства і повинна перебувати під особливим захистом держави. Насильство й жорстокість у сім’ї не лише руйнують гармонію і злагоду в ній, а й виступають однією з передумов злочинності в суспільстві загалом.

За сучасних умов в Україні, як і в багатьох інших країнах світу, простежуються тенденції до поширення насильницьких дій у сім’ї, на міжособистісному рівні, у стосунках батьків і дітей, чоловіка і жінки.

Аналіз статистичних даних правоохоронних органів з приводу вчинення насильницький дій у сім’ї, свідчить про те, що переважна більшість потерпілих – це жінки і неповнолітні діти.

Протягом тривалого часу в Україні проблеми насильства в сім’ї активно не обговорювалися. Першими їх почали порушувати правозахисні громадські організації, передусім жіночі. Завдяки цьому, з’явилася ціла хвиля досліджень і наукових статей, присвячених проблемі насильства в сім’ї, створено телефони довіри, кризові центри, притулки для жінок і дітей тощо.

«Невидимість» проблеми насильства в сім’ї в Україні стосовно жінок та дітей засвідчує, перш за все, відсутність достовірної і повної статистики з цього питання. Існуюча на сьогодні відомча статистика доволі фрагментарна і не відображає загальної ситуації. Цілком зрозуміло, що за відсутності достатніх даних стосовно насильства в сім’ї в Україні неможливо уявити ні його реальних масштабів, ні конкретних причин та проявів.

Майнове розшарування суспільства, зниження рівня життя значної частини населення, соціально-побутова невлаштованість, безробіття, юридична безправність, загальна психологічна напруженість, яка часто призводить до алкоголізації і наркотизації, втрата морально-психологічних орієнтирів негативно відбивається на мікрокліматі в родині, сприяє різкому зниженню рівня культури внутрісімейного спілкування, призводить до загострення сімейних конфліктів і провокує виникнення сімейного неблагополуччя. Феноменом сімейного неблагополуччя є насильство в родині, що сьогодні набирає загрозливих епідемічних розмірів.

В країнах, де ведеться систематичний статистичний облік, кількість жінок, які страждають від побиття їхніми чоловіками або партнерами, сягає від 40% до 80%. Такого насильства зазнають жінки всіх вікових і соціально-економічних груп [1, 5].

Згідно з даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, проти кожної п’ятої жінки світу хоч раз у житті було скоєно фізичне або сексуальне насильство, отже, кожна п’ята жінка хоча б один раз у житті зазнає побиття або зґвалтування.

Досвід показує, що абсолютно переважаючу більшість потерпілих від сімейного насильства (за даними американських дослідників, близько 95%) становлять жінки й дівчата [2, 20].

Це підтверджують дослідження, проведені в різних країнах світу. Зокрема, дослідження, проведені в Шотландії, показали, що за статистикою правопорушень, пов’язаних із злочинами стосовно своїх близьких, жінки є потерпілими в 94% випадків, а кривдниками – лише в трьох відсотках [3, 95–96].

У Великій Британії кожна четверта жінка стає жертвою насильства в сім’ї, при цьому кожного тижня від рук своїх теперішніх чи колишніх партнерів гинуть дві жінки. Жінки стають жертвами насильства в сім’ї в 70% випадків. Протягом року кожна дев’ята жінка з тих, що зазнали насильства в сім’ї, отримує серйозні травми, які потребують медичного втручання, 10% повідомляють про втрату свідомості і 5% – про переломи кісток. Насильство в сім’ї є однією з причин кожної четвертої суїцидної спроби, вчиненої жінками. Дослідження, проведені в рамках акції «Державні будинки для дітей», показало, що 75% матерів, які зазнали насильства в сім’ї, повідомили про те, що їхні діти були при цьому свідками [4, 33].

Насильство в сім’ї як над жінками, так і над дітьми має форми фізичного, сексуального, економічного і психологічного приниження. Практично немає жодної сім’ї, де б жінка або ж дитина не стикнулися з чоловічою або ж батьківською нестриманістю й агресивністю. Людина, яка зневажає свою дружину, дітей, завдає їм фізичного чи морального болю, ображає не лише жінок і дітей, а й суспільство в цілому. Тому ця проблема не є суто жіночою чи приватною, а набуває значення загальносуспільної, державної.

В Законі України «Про попередження насильства в сім’ї» термін «насильство в сім’ї» вживається у такому значенні: насильство в сім’ї – будь-які умисні дії фізичного, сексуального, психологічного чи економічного спрямування одного члена сім’ї по відношенню до іншого члена сім’ї, якщо ці дії порушують конституційні права і свободи члена сім’ї як людини та громадянина і наносять йому моральну шкоду, шкоду його фізичному чи психічному здоров’ю.

Жінки – жертви насильства

Найчастішими проявами насильства, від яких страждають жінки є (в порядку зменшення): словесні образи (нецензурна лайка, картання); психологічний тиск (приниження гідності у присутності сторонніх, залякування, плітки); фізичне насильство (побиття, загроза для життя); сексуальне примушення.

Найбільший рівень насильства припадає на старших жінок і, скоріш за все, не тому, що вони більше і частіше за молодших жінок зазнають насильства, а через те, що вони краще усвідомлюють саме поняття «насильство». Потрібно зауважити, що попередні дослідження психологів, соціологів та інших фахівців, які займаються вивченням проблеми насильства стосовно жінок, свідчать, що навіть коли жінки наражаються на насильство, вони не завжди його ідентифікують як прояв насильства. Тому апріорі можна стверджувати, що насправді від насильства жінки страждають набагато частіше, ніж вони це усвідомлюють самі.

Жінки незалежно від типу поселення однаково потерпають від різних форм насильства в сім’ї, а які проживають у місті, характерне більш адекватне реагування на некоректну поведінку чоловіків у сім’ї, вони частіше сприймають її як недозволену і визнають насильницькою. Для сільських жінок, які в більшій мірі, ніж городянки, знаходяться у полоні суспільних стереотипів, притаманне приховування сімейних негараздів.

На перший погляд психологічне насильство не є таким очевидним, як фізичне. Проте воно може мати не менш тяжкі наслідки. Образи, чіпляння, приниження руйнують самооцінку жертви, викликають пригніченість і почуття безсилля, можуть стати причиною страшної дії – самогубства. Загальновідомо, що словесне насильство передує грубим формам фізичного насильства і супроводжується побиттям.

Словесне насильство має загальні риси. Як правило воно здійснюється за закритими дверима і тільки жертва є його свідком. З часом словесне насильство стає все більш інтенсивним. Жертва звикає і адаптується до ситуації. Цей вид насильства має різні види. Воно може бути прихованим і явним. Словесне насильство веде до постійного знецінення насильства жертвою – ситуація починає сприйматися нею як «нормальна», «звичайна».

Нерозуміння і неусвідомлення жертвою того, що вона втягнута в примусові, насильницькі відносини, позбавляє її можливості отримати допомогу, переосмислити своє життя і змінити його на краще. Тим більше, що психологічні наслідки тривалих стосунків в атмосфері словесного насильства не такі вже й малосуттєві. Передусім, жертва може перестати довіряти сама собі. І рівень недовіри може доходити до сумнівів у власній психічній повноцінності. Втрачається будь-яке бажання будь-що робити з власної ініціативи. У кращому випадку всяка діяльність викликає подвійне, «амбівалентне» ставлення, в гіршому – розвиваються пасивність, страх зробити вчинок. Жертва вербального насильства втрачає здатність розслабитися – вона весь час очікує пастки, якоїсь халепи. Для неї характерне депресивне світосприйняття. Самооцінка жертви страждає. Їй важко приймати самостійні рішення, робити логічні висновки. Самогубство може бути одним із трагічних наслідків словесної агресії. Тому важливим моментом є «розпізнання» жінкою характеру усталених відносин, усвідомлення себе як жертви, а потім поступова зміна самооцінки.

Насильство в сім’ї, спрямоване проти жінки, має й руйнівний вплив на фізичний, моральний, психологічний стан дітей. Діти також можуть бути втягнуті в насильство в сім’ї різними шляхами. Самі діти інколи звертаються по допомогу до людей поза межами сім’ї, коли вони побоюються за безпеку своїх матерів. В інших випадках чоловіки використовують дітей як засіб контролю поведінки жінок. Інколи діти бувають втягнутими в насильство в сім’ї, коли намагаються захистити своїх матерів від знущання.

Існує велика ймовірність того, що діти, які спостерігали за насильством у сім’ї, можуть переносити цей негативний досвід у власне доросле життя: дівчата – пасивно сприймати агресію в будь-якій формі по відношенню до себе, а хлопчики, засвоївши приклад батьківської поведінки, застосовувати насильство.

Жінки, що мають вищу освіту й високий соціальний статус, не можуть миритися з будь-якими формами насильства по відношенню до себе. Особливо болісно вони реагують на психологічний тиск і пригноблення. Часто саме цей вид насильства спонукає їх до радикальних змін власного життя. Згідно з опитуванням жінок з неповних сімей, серед названих причин розірвання шлюбу були вказані, насамперед, «неввічливість та брутальність у взаємовідносинах», «психологічна несумісність подружжя». На них указала переважна більшість респондентів. На фізичне насильство як причину розлучення вказала майже половина опитаних. Причому відповіді міських і сільських жінок у цьому майже повністю збігалися.

Діти – жертви насильства

Насильство над дітьми – це болісне питання, що викликає серйозну стурбованість суспільства. Його можна розглядати в рамках чотирьох категорій, дві з котрих, хоча й не є насильством у прямому значенні цього слова, але також справляють шкідливий вплив на дітей.

  • Нехтування– хронічна нездатність батьків або осіб, що здійснюють догляд, забезпечити основні потреби дитини у відповідній її віку турботі, в їжі, одязі, житлі, медичному догляді, освіті, захисті та догляді. Це ставлення є результатом безвідповідальності дорослих. Воно варіюється від випадків, коли батьки залишають дитину одну вдома без догляду на декілька годин, поки вони працюють, до так званих випадків «один удома», коли дитина залишається без догляду, а батьки від’їжджають на вихідні або свята. Найгіршим варіантом є ситуація, коли особа, що відповідальна за дитину, не робить того, що потрібне для забезпечення її здоров’я, безпеки та фізичного розвитку. Наприклад, коли дитина голодує чи утримується в холодному приміщенні, коли в неї немає одягу, можливості навчатися тощо.
  • Психологічне насильство. Це поведінка, яка завдає шкоди емоційному розвитку дитини та її почуттю власної гідності. Психологічне насильство включає словесні нападки, такі як постійна критика, приниження, образи, висміювання, кепкування, піддражнювання та відмова вислухати дитину. Психологічне насильство також включає нездатність проявити любов та надати підтримку та керівництво, необхідне для психологічного зростання та розвитку дитини.
  • Фізичне насильство.До цієї категорії відноситься фізичне травмування дитини, причому не тільки коли наявні його відповідні ознаки (синці, поранення, переломи тощо), а й такі різновиди фізичного насильства, коли ознаки неможливо виявити одразу, оскільки вони проявляються пізніше.
  • Сексуальне насильство.До цієї категорії відносяться всі види сексу між дорослими та дітьми, а також примушення дітей займатися сексом між собою. Сексуальне насильство та сексуальна експлуатація є одним з найбільш тяжких порушень прав дитини. За тяжкістю завданих травм сексуальне насильство та сексуальна експлуатація прирівнюються до тортур і катування. Навіть якщо дитина із задоволенням сприймає хтиві дії дорослого, це все одно є сексуальним насильством.

Кожна з цих категорій насильства може призвести до завдання дитині фізичної або емоційної шкоди різного ступеня, що, у свою чергу, може призвести до серйозної травми або навіть до смерті.

Насильство над дітьми можна класифікувати також за такими ознаками:

  • в залежності від стратегії кривдника: явне та приховане (непряме);
  • за часом: те, що відбувається зараз, і те, що трапилося в минулому;
  • за тривалістю: одноразове або багаторазове, що триває роками;
  • за місцем та оточенням: вдома – з боку родичів; у школі – з боку педагогів або дітей; на вулиці – з боку дітей або незнайомих дорослих.

Зазвичай дитина-жертва страждає одночасно від декількох видів насильства. Так, сексуальне насильство з боку батька або ж вітчима неминуче супроводжується руйнуванням сімейних стосунків та довіри в сім’ї, маніпулятивними стосунками, а часто й залякуванням з боку кривдника, що кваліфікується як психологічне насильство. Складовою частиною практично всіх видів насильства є фізичне (побиття) та психологічне (погрози вбити або покалічити).

До набутих рис характеру дітей, які потерпають від насильства, можуть бути віднесені занижена самооцінка, невпевненість, несформовані вольові якості, потреби. Часто в таких дітей спостерігається підвищена тривожність, страх, що породжує агресію як компенсаторний механізм, прагнення діяти всупереч вимогам. Такі особливості, як пасивна позиція, боязкість, замкненість, підпорядкованість, підвищена сугестивність, піддатливість щодо навіювання можуть бути як біологічно, так і соціально обумовленими.

Як правило, це неповнолітні, що не мають ніяких прав у своїй родині, часто перебувають у стані фрустрації через неможливість задовольнити свої базові потреби (найчастіше це потреби в емоційному прийнятті, самоствердженні). Поступово в таких дітей формується низька самоповага, жертовність, почуття провини, соромливість за розлад у родині, відповідальність за сп’янілого батька. Справді, відомо, що у випадку сімейних негараздів, конфліктів, розлучень у дитини формується комплекс провини: вона вважає, що ці негативні події відбуваються через неї, через те, що вона не досить хороша, слухняна.

Залежно від віку та своїх особистісних ресурсів дитина може змиритися із своїм безправним становищем або ж протистояти батьківському деспотизму. У першому випадку прийняття ролі маленького і безпомічного, з котрим можна вчинити все що завгодно, призводить до формування пасивності, песимістичності, байдужості, зневіри в те, що можливі зміни. За спостереженнями експертів, удома вони догоджають, щоб мінімізувати насильство. Якщо ж дівчата чинять опір насильству в сім’ї, з досвіду експертів, часто це призводить до насильства сексуального з боку деградованого батька або вітчима.

Загальні індивідуально-психологічні особливості жертв насильства в сім’ї

Для жінок-жертв сімейного насильства характерні, на думку більшості експертів, пасивно-споглядальна позиція, почуття страху, тривожність, терплячість, що доходить до жертовності, ригідність установок. Відзначається наявність низької самооцінки, невпевненості в собі, залежності від чоловіка, неврівноваженості, яка може виявлятися у підвищеній емоційності, вразливості або неадекватних реакціях, агресивності. До того ж розвинені невротичні механізми психологічного захисту – схильність до стереотипної поведінки, регресу в стані підвищеної збудливості – не дають цим жінкам можливості в ситуації конфлікту діяти конструктивно, адже для цього необхідно щонайменше вийти за межі ситуації, побачити її під іншим кутом зору і змінити власні стереотипи поведінки.

Як підкреслюють експерти, часто жінки, які потерпають від сімейного насильства, мають виражені акцентуації характеру – депресивну, тривожну, демонстративну. Акцентуації характеру є варіантом психічної норми, проте вони свідчать про наявність у людини яскраво виражених рис характеру, що пов’язані з типом її реагування, основними потребами, захисними механізмами.

Так, наприклад, для людей з депресивною акцентуацією характерний постійний або такий, що виникає періодично, депресивний стан, що характеризується зниженим настроєм, низькою активністю, відчуттям утоми, схильністю до самозвинувачень, песимістичними очікуваннями щодо майбутнього, навіть суїцидальними думками. Для тривожних жінок характерне, зокрема, відчуття немотивованої тривоги, невпевненість, а також гіпервідповідальність за дитину, намагання все передбачити і запобігти всім можливим негараздам. Тривожні та депресивні жінки дуже емоційно чутливі, схильні до глибоких переживань, на відміну від істеричних, які здатні до бурхливих емоційних сплесків, що насправді є досить поверховими і часто мають демонстративний характер. Проте саме такі сплески, як правило, провокують чоловіків до застосування насильства щодо жінок.

Таким чином, жінки, що відзначаються вказаними рисами, справді є досить вразливими щодо сімейного насильства: через свою залежність і пасивність, нездатність постояти за себе (тривожні та депресивні жінки) або неврівноваженість, емоційні сплески (істеричні, демонстративні жінки) вони є потенційними жертвами насильства насамперед з боку власних чоловіків.

Також експерти зазначають, що спостерігали в жінок-жертв сімейного насильства низький рівень самоусвідомлення: вони погано усвідомлюють себе як людину, втратили власне Я, не орієнтуються у своїх потребах та бажаннях, мають виражений мазохістичний компонент, який базується, вочевидь, на негативному досвіді власного дитинства. Дійсно, постійне насильство має наслідком особистісні зміни. «Жертва любить свого ката, повне самознищення», – констатує один з експертів.

Окремі експерти вказують на такі особливості жінок-жертв сімейного насильства: невисокий освітній та культурний рівень, амбівалентність, порушення статеворольової ідентифікації. Амбівалентність характеризує почуттєву сферу людини. Вона виявляється в суперечливості емоційних ставлень людини до певного об’єкта. Так, це можуть бути стійкі почуття до членів сім’ї водночас із протилежними за модальністю ситуативними емоціями (наприклад любов, повага – і одночасно образа або зневага – і в той же самий час жалість). Амбівалентність почуттів може виявлятися як непослідовність, суперечливість поведінки людини, хитання та сумніви у ситуації вибору. Можна зробити припущення, що саме непослідовність поведінки, постійні хитання є тими факторами, що провокують насильство стосовно таких жінок.

Щодо порушення статеворольової ідентифікації як чинника сімейного насильства по відношенню до жінок, то тут можна припустити, що жінки, чия поведінка суперечить загальноприйнятим нормам, уявленням про поведінку дружини, матері, частіше потерпають від сімейного насилля, ніж ті, які поводяться у відповідності до цих уявлень.

Визначаючи індивідуально-психологічні особливості чоловіків-жертв сімейного насильства, дехто з експертів-психологів зауважив, що ці риси багато в чому збігаються з рисами, якими характеризуються жертви-жінки, а саме: занижена самооцінка, тривожність, невротизм, залежність, невпевненість у собі, внутрішня агресивність, втрата Я, втрата орієнтирів, а також несформованість моральних цінностей, відсутність ціннісних орієнтацій на духовний розвиток, низька повага до себе та інших. Окремий випадок, на думку експертів, становить алкоголізм чоловіка, коли жінка, не маючи інших засобів впливу, вдається до психологічного та економічного тиску, а то й фізичної сили.

Чоловіки, що зазнають насильства в сім’ї, з досвіду експертів, часто мають сексуальні проблеми або відзначаються неадекватною статеворольовою самоідентифікацією, схибленою Я-концепцією (тобто неадекватними уявленнями про себе); в таких сім’ях спостерігається переплутаність соціальних ролей, що виявляється передусім у домінуванні жінки, повній підлеглості і безпорадності чоловіка, в якого низький рівень потреб та бажань, несформоване почуття власної гідності.

У дітей, котрі зазнають насильства в сім’ї, експерти-психологи відзначають такі особливості, які можна диференціювати на вроджені або біологічно обумовлені та набуті – сформовані вихованням або соціальною ситуацією розвитку, насамперед впливом сім’ї.

Як біологічні фактори можна виокремити певний тип нервової системи, співвідношення процесів збудження та гальмування. Як правило, це діти з підвищеною збудливістю, несформованістю психологічних захистів, фізичними чи психічними вадами, каліцтвами, іноді недостатніми розумовими здібностями.

Усі інші перелічені експертами риси можна віднести швидше до набутих, зумовлених ставленням батьків до дитини, насамперед, емоційним прийняттям або неприйняттям, виховними підходами батьків (в яких відображаються сімейні цінності, можуть переважати авторитарні чи демократичні тенденції) та загальним характером сімейної взаємодії (розподіл сімейних ролей, способи комунікації, способи поведінки у конфліктних ситуаціях).

Мустафаєв Геннадій Юсифович, доцент 
кафедри психології та соціології НУДПС України,
кандидат психологічних наук


Нормативно-правова база

щодо запобігання та протидії домашньому насильству

  1. Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2229-19
  2. Постанова Кабінету Міністрів України від 22.08.2018 № 658 «Про затвердження Порядку взаємодії суб’єктів, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству і насильству за ознакою статі»
    https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/658-2018-%D0%BF
  3. Постанова Кабінету Міністрів України від 22.08.2018 № 654 «Про затвердження Типового положення про мобільну бригаду соціально-психологічної допомоги особам, які постраждали від домашнього насильства та/або насильства за ознакою статі»
    https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/654-2018-%D0%BF
  4. Постанова Кабінету Міністрів України від 22.08.2018 № 655 «Про затвердження Типового положення про притулок для осіб, які постраждали від домашнього насильства та/або насильства за ознакою статі» https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/655-2018-%D0%BF
  5. Постанова Кабінету Міністрів України від 10.10.2018 № 728-р «Про схвалення Концепції Державної соціальної програми запобігання та протидії домашньому насильству та насильству за ознакою статі на період до 2023 року» https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/728-2018-%D1%80
  6. Постанова Кабінету Міністрів України від 23.01.2019 № 43 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України» https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/43-2019-%D0%BF
  7. Постанова Кабінету Міністрів України від 20.03.2019 № 234 «Про затвердження Порядку формування, ведення та доступу до Єдиного державного реєстру випадків домашнього насильства та насильства за ознакою статі» https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/234-2019-%D0%BF
  8. Наказ Міністерства соціальної політики від 01.10.2018 № 1434 «Про затвердження Типової програми для кривдників»
    https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1222-18
  9. Наказ Міністерства соціальної політики від 11.12.2018 № 1852 «Про утворення Державної установи «Кол-центр Міністерства соціальної політики України з питань протидії торгівлі людьми, запобігання та протидії домашньому насильству, насильству за ознакою статі та насильству стосовно дітей» https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1458-18
  10. Спільний наказ Міністерства соціальної політики та МВС від 13.03.2019 № 369/180 «Про затвердження Порядку проведення оцінки ризиків вчинення домашнього насильства»
    https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0333-19
  11. Наказ Міністерства освіти і науки від 22.05.2018 № 509 «Про затвердження Положення про психологічну службу у системі освіти України» https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0885-18
  12. Наказ Міністерства освіти і науки від 02.10.2018 № 1047 «Про затвердження Методичних рекомендацій щодо виявлення реагування на випадки домашнього насильства і взаємодії педагогічних працівників із іншими органами та службами»
    https://imzo.gov.ua/2018/10/03/nakaz-mon-vid-02-10-2018-1047-pro-zatverdzhennia-metodychnykh-rekomendatsiy-shchodo-vyiavlennia-reahuvannia-na-vypadky-domashn-oho-nasyl-stva-i-vzaiemodii-pedahohichnykh-pratsivnykiv-iz-inshymy-orhana/
  13. Наказ Міністерства охорони здоров’я від 01.02.2019 № 278 «Про затвердження Порядку проведення та документування результатів медичного обстеження постраждалих осіб від домашнього насильства або осіб, які ймовірно постраждали від домашнього насильства, та надання їм медичної допомоги»
    https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0262-19
  14. Спільний наказ Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту та МВС України від 07.09.2009 N 3131/386 «Про затвердження Інструкції щодо порядку взаємодії структурних підрозділів, відповідальних за реалізацію державної політики щодо попередження насильства в сім’ї, служб у справах дітей, центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді та відповідних підрозділів органів внутрішніх справ з питань здійснення заходів з попередження насильства в сім’ї» https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0917-09

List_MON_5480_18052018

Медодичні рекомендації

 


Субсидії
Програму житлових субсидій було започатковано у 1995 році рішенням Уряду України для допомоги малозабезпеченим родинам в оплаті житлово-комунальних послуг. Вже більше двадцяти років ця програма залишається головним механізмом соціального захисту населення в умовах підвищення цін і тарифів на житлово-комунальні послуги.
Хто має право на отримання допомоги
Право на отримання житлових субсидій мають сім’ї, у яких плата за житлово-комунальні послуги більше визначеного для них обов’язкового платежу.
Наразі обов’язковий відсоток платежу розраховується індивідуально для кожної сім’ї за встановленою формулою і залежить виключно від доходів сім’ї:
— обчислюється середньомісячний сукупний дохід домогосподарства
— середньомісячний сукупний дохід ділиться на кількість членів домогосподарства, і визначається середньомісячний дохід на одну особу;
— дохід на одну особу ділиться на розмір прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць, встановленого на 1 січня року, з якого призначається субсидія (розмір прожиткового мінімуму на 01.01.2021 складає 2189 грн.);
— отриманий результат ділиться на 2, а потім множиться на 20%, і таким чином визначається відсоток від середньомісячного сукупного доходу.
При цьому згідно  з  Постановою  Кабінету Міністрів України   від 25.03.2020 № 247, до завершення карантину,   встановленого   Кабінетом  Міністрів  України  з  метою запобігання  поширенню  на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, і місяця, що настає за місяцем, у якому відмінено карантин, замість 20% базової норми плати за житлово-комунальні послуги  застосовується 15%.
Після цього розраховується розмір обов’язкової частини платежу: обов’язковий відсоток платежу множиться на середньомісячний сукупний дохід домогосподарства.
Доходи враховуються:
за III-IV квартали попереднього календарного року — у разі, коли житлова субсидія призначається з початку неопалювального сезону;
за I-II квартали поточного календарного року — у разі, коли житлова субсидія призначається з початку опалювального сезону;
за два квартали, що передують місяцю, який передує місяцю звернення за призначенням житлової субсидії, — у разі, коли житлова субсидія призначається не з початку опалювального (неопалювального) сезону.
У разі призначення житлової субсидії з початку опалювального сезону доходи у вигляді пенсії враховуються в розмірі нарахованої пенсії за серпень поточного року, а в разі призначення житлової субсидії з початку неопалювального сезону доходи у вигляді пенсії враховуються в розмірі нарахованої пенсії за березень поточного року. У разі призначення житлової субсидії не з початку опалювального (неопалювального) сезону враховується розмір нарахованої пенсії за місяць, що передує місяцю, попередньому до місяця, з якого призначається житлова субсидія.
Розрахунок розміру субсидії
Розмір субсидії розраховується як різниця між вартістю житлово-комунальних послуг в межах соціальних норм і нормативів та  обсягом обов’язкового платежу.
Субсидія = плата за ЖКП в межах норм і нормативів  — обов’язковий платіж
Знаючи дохід сім’ї,  а також членів сім’ї і осіб зі складу домогосподарства, можна самостійно розрахувати розмір обов’язкового платежу і орієнтовний розмір субсидії. Постановою КМУ від 06.08.2014 № 409 установлено соціальну норму житла та соціальні нормативи, у межах яких держава надає громадянам субсидії на оплату житлово-комунальних послуг. Згідно з постановою КМУ від 27.07.1998 № 1156, розмір обов’язкового відсотка платежу за житлово-комунальні послуги визначається для кожного домогосподарства індивідуально за єдиною формулою і залежить виключно від розміру середньомісячного сукупного доходу домогосподарства на одну особу.
Житлова субсидія розраховується окремо на опалювальний і неопалювальний сезони.
На які послуги надається житлова субсидія
Статтею 5 Закону України ,,Про житлово-комунальні послуги” визначено перелік житлово-комунальних послуг, на які надаються житлові субсидії. Час від часу цей перелік зазнає змін.
Наразі у вигляді житлових субсидій держава відшкодовує витрати на оплату житлово-комунальних послуг, придбання твердого та рідкого пічного побутового палива і скрапленого газу, а саме:
1) внесків за встановлення, обслуговування та заміну вузлів комерційного обліку, за абонентське обслуговування для споживачів комунальних послуг, що надаються у багатоквартирних будинках за індивідуальними договорами, а також наступних житлово-комунальних послуг:
— житлової послуги — послуги з управління багатоквартирним будинком;
— комунальних послуг — послуг з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами;
2) внесків за встановлення, обслуговування та заміну вузлів комерційного обліку, за абонентське обслуговування для споживачів комунальних послуг, що надаються у багатоквартирних будинках за індивідуальними договорами, а також витрат на управління багатоквартирним будинком, в якому створено об’єднання співвласників багатоквартирного будинку, житлово-будівельний (житловий) кооператив, та витрат на комунальні послуги в такому будинку;
3) на придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива.
Житлові субсидії на придбання твердого та рідкого пічного побутового палива надаються один раз на рік і призначаються, якщо домогосподарство не отримує комунальну послугу з постачання теплової енергії для централізованого опалення (теплопостачання) та не використовує природний газ або електричну енергію для індивідуального опалення.
Кому призначається субсидія
Субсидія призначається одній із зареєстрованих у житловому приміщенні осіб, тобто за місцем реєстрації особи, з урахуванням усіх зареєстрованих осіб.  При цьому під час призначення житлової субсидії враховуються також доходи членів сім’ї особи із складу домогосподарства у разі, коли їх зареєстроване (фактичне) місце проживання відмінне від адреси домогосподарства.
У разі коли в житлових приміщеннях (будинках) зареєстровані неповнолітні діти, які залишилися без батьківської опіки (піклування), та/або недієздатні особи працездатного віку, над якими встановлено опіку, житлова субсидія призначається за заявою опікуна (піклувальника).
За рішенням органів соціального захисту населення субсидія може бути призначена за фактичним місцем проживання особам, які орендують житло на підставі договору найму, або індивідуальним забудовникам, будинки яких не прийняті в експлуатацію.
Житлова субсидія також може призначатися одному із членів домогосподарства, які не зареєстровані в житловому приміщенні (будинку), але фактично проживають у ньому без укладеного договору найму (оренди) житла, у разі, коли вони є внутрішньо переміщеними особами.
У випадках, призначення житлової субсидії орендарям та внутрішньо переміщеним особам, склад домогосподарства декларується заявником під час звернення за призначенням житлової субсидії з додаванням до заяви відповідних документів, що підтверджують проживання за фактичною адресою домогосподарства.
Житлова субсидія не може призначатися одночасно за зареєстрованим місцем проживання особи та за місцем її фактичного проживання.
Кому субсидія не призначається
Субсидія не призначається якщо:
1) загальна площа житлового приміщення перевищує 130 кв. метрів для квартир у багатоквартирному будинку, 230 кв. метрів для індивідуальних будинків (крім житлових приміщень дитячих будинків сімейного типу, прийомних сімей, багатодітних сімей, сімей, у яких на початок місяця, з якого призначається субсидія, проживають троє і більше дітей, з урахуванням тих, над якими встановлено опіку чи піклування, а також за винятком житлових приміщень (будинків), на які оформлено два і більше окремі особові рахунки, за умови, що загальна площа частини житлового приміщення кожного домогосподарства, на яку призначається субсидія, не перевищує 130 кв. метрів для квартири, 230 кв. метрів для індивідуального будинку, а також житлових приміщень, якими забезпечено за рахунок державного чи місцевого бюджету осіб з інвалідністю з ураженнями опорно-рухового апарату, які пересуваються на візках);
2) будь-хто зі складу домогосподарства або член сім’ї особи зі складу домогосподарства протягом 12 місяців перед призначенням житлової субсидії здійснив операцію на суму, яка перевищила 50,0 тис. грн, а саме:
— купівлю земельної ділянки, квартири (будинку), іншого нерухомого майна, транспортного засобу (механізму), цінних паперів та інших фінансових інструментів, віртуальних активів, будівельних матеріалів, інших товарів довгострокового вжитку; оплату (одноразову) будь-яких робіт або послуг (крім медичних, освітніх та житлово-комунальних послуг згідно із соціальною нормою житла);
— платіж (платежі) згідно з правочинами, за якими передбачено набуття майнових прав на нерухоме майно та / або транспортні засоби (механізми) (крім об’єктів спадщини та дарування);
— внески до статутного (складеного) капіталу товариства, підприємства, організації;
— благодійну діяльність (виключно у вигляді сплати коштів);
— надання поворотної / безповоротної фінансової допомоги, позики;
— купівлю безготівкової та / або готівкової іноземної валюти, а також банківських металів;
3) будь-хто зі складу домогосподарства або член сім’ї особи зі складу домогосподарства має у власності більше ніж 1 житлове приміщення (квартира, будинок), крім житла, яке розташоване у сільській місцевості, на тимчасово окупованій території у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим і м. Севастополі, у населених пунктах, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють своїх повноважень, у населених пунктах, що розташовані на лінії зіткнення, або житла, не придатного для проживання, що підтверджено актом обстеження технічного стану житлового приміщення (будинку, квартири), та житла, яке належить йому на правах спільної сумісної або часткової власності, а також житла, отриманого дитиною-сиротою, дитиною, позбавленою батьківського піклування, особою з їх числа за рахунок державного чи місцевого бюджету, житлових приміщень у гуртожитках. Інформація про наявність (відсутність) у власності зазначених осіб житлових приміщень зазначається у декларації;
4) на 1 число місяця, з якого призначається житлова субсидія на депозитному банківському рахунку (рахунках) наявні кошти в сумі, що перевищують 100,0 тис. грн;
5) у власності є транспортний засіб, що підлягає державній реєстрації, з року випуску якого минуло менше ніж 5 років (крім мопеда і причепа), та / або більше ніж 1 транспортний засіб, що підлягає державній реєстрації, з року випуску якого минуло менше ніж 15 років (крім мопеда і причепа).
6) у складі домогосподарства або сім’ї члена домогосподарства є особи, що досягли 18-річного віку станом на початок періоду, за який враховуються доходи для призначення житлової субсидії, і в цьому періоді, за інформацією ДФС, Пенсійного фонду України, у них відсутні доходи, які враховуються під час призначення житлової субсидії, вони отримували середньомісячний сукупний дохід менший за розмір мінімальної заробітної плати, встановленої станом на початок періоду, за який враховуються доходи для призначення житлової субсидії, вони не сплатили єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування у розмірі, не меншому ніж мінімальний, сумарно протягом трьох місяців у періоді, за який враховуються доходи для призначення житлової субсидії, крім військовослужбовців, а також осіб, щодо яких наявна заборгованість роботодавця із сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, або осіб, які відповідно до законодавства звільнені від сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування.
Водночас житлові субсидії у таких випадках, призначаються, якщо особи, доходи яких враховуються під час призначення житлової субсидії, протягом такого періоду не менше місяця:
—  навчалися за денною формою навчання у закладах загальної середньої освіти, професійної (професійно-технічної) освіти, фахової передвищої освіти, вищої освіти або зареєстровані у службі зайнятості як безробітні;
— отримували хоча б один із таких видів доходу, як пенсія, стипендія, допомога при народженні (усиновленні) дитини, допомога особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю, допомога по догляду за особами з інвалідністю I і II групи внаслідок психічного розладу, допомога особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю, тимчасова державна соціальна допомога непрацюючій особі, яка досягла загального пенсійного віку, але не набула права на пенсійну виплату, допомога по безробіттю, допомога по частковому безробіттю на період карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, відповідно до статті 47-1 Закону України “Про зайнятість населення”;
— надавали соціальні послуги, перебували у місцях позбавлення або обмеження волі, або до них застосовувалися заходи забезпечення кримінального провадження у вигляді відсторонення від роботи (посади), застосовувалися запобіжні заходи у вигляді домашнього арешту або тримання під вартою, а також перебували у складних життєвих обставинах, викликаних інвалідністю, тривалою хворобою, що підтверджується висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров’я встановленого зразка, алко- або наркозалежністю, що підтверджується висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров’я, який забезпечує надання первинної медичної допомоги, на підставі довідки встановленого зразка закладу охорони здоров’я, що провадить діяльність з надання наркологічної допомоги населенню, в якому особа перебувала на диспансерному обліку (далі — складні життєві обставини);
— сплатили (за них сплачено) єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування у розмірі, не меншому ніж мінімальний, протягом кварталу, що передує кварталу перед місяцем звернення за призначенням житлової субсидії або перед місяцем, у якому житлова субсидія призначається без звернення громадянина. Водночас особі, яка працює за строковим трудовим договором, житлову субсидію може бути призначено лише у разі, коли строк дії строкового трудового договору є більшим, ніж строк, на який призначається житлова субсидія;
7) громадянин не повернув надміру перераховану (виплачену) суму житлової субсидії за попередні періоди її одержання на вимогу структурного підрозділу з питань соціального захисту населення або не сплачує суми до повернення, визначені відповідним структурним підрозділом з питань соціального захисту населення;
8) у разі отримання від підприємств – надавачів послуг інформації про наявність простроченої понад три місяці заборгованості з оплати послуг, загальна сума якої перевищує двадцять неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Житлова субсидія у такому випадку призначається з початку опалювального (неопалювального) сезону за умови документального підтвердження сплати заборгованості або укладення договору про її реструктуризацію, або оскарження заборгованості в судовому порядку;
9) у складі домогосподарства або у складі сім’ї члена домогосподарства є особи, які, за даними Єдиного реєстру боржників, мають заборгованість за виконавчими провадженнями про стягнення аліментів понад три місяці (крім осіб, які є алко- або наркозалежними, що підтверджується довідкою від лікаря, осіб, до яких застосовуються заходи забезпечення кримінального провадження у вигляді відсторонення від роботи (посади), осіб, до яких застосовуються запобіжні заходи у вигляді домашнього арешту або тримання під вартою).